Вже вона не плаче, собі мовчить.
Одягає шапку мені на вуха.
Коли я про неї читаю вірші,
То вона уважно з любов'ю слуха.
Зустрічає завше зі мною день.
Філіжанка кави й готова грати.
З нею завше дуже короткий день,
Бо раніше хоче мене приспати.
Обійняти ніжно, сказати: "Спи!"
І до ранку в снах себе загубити.
І хоч я давно вже чекаю весни.
Чи можливо зиму таку не любити...?
Вона
© Copyright: Владимир Фадеев, 2021
Свидетельство о публикации №121011309347
Свидетельство о публикации №121011309347
Рецензии