я спираюся тільки на себе.
Хто є поруч, нікого нема.
Ухоплюся з клаптики неба,
як за поли старого сукна.
Скільки крові терпіння у чаші,
проливається вже через край.
Чи свої чи чужі, друзі, наші
шикувалися б в чергу рай.
Вже затулене добрими лицями
вічне небо, невічні сини,
і кружляють ангели - лицарі,
в місті повному звуків війни
я спираюся т льки на себе
© Copyright: Наталия Кадин-Фесенюк, 2021
Свидетельство о публикации №121010106120
Свидетельство о публикации №121010106120
Рецензии