Н. Бидненко
Звела нас знову пані Випадковість
Й думок бентежних оживила рать:
Щоб нашу ту, іще юнацьку, повість,
Що про любов писалась, погортать.
Щоб дорікнуть гіркими помилками
І пригадать кохання кожну мить…
Це, певно, так судилося зірками,
Щоб наше небо навпіл розділить.
…Текла розмова, плавна і сумна,
Як світ змінився, в нім і ми, і люди,
Що ти не сам, і я вже не сама…
Мовчали лиш про те, що далі буде.
***
Свела нас госпожа Случайность
И дум лихих мне не унять
Чтоб нашу первую влюблённость
Как книгу можно пролистать
Чтоб укорить ошибками лихими
И вспомнить каждый миг любви
Наверное звёзды стали так над нами
Что небо разделилось на двоих.
...Шёл разговор в пол голоса и с грустью
Как изменился мир, и мы и люди,
Что ты не сам и я, допустим...
Молчали лишь про то, что дальше будет.
Любовь
© Copyright: Татьяна Маркова 3, 2020
Свидетельство о публикации №120122609573
Свидетельство о публикации №120122609573
Рецензии
