Лина Костенко. Смертельный падеграс

        СМЕРТЕЛЬНЫЙ ПАДЕГРАС

Земля кружит в космическом пространстве.
Ветра галактик - это скрипачи.
Гармония в печальных диссонансах,
и в ритме вальса музыка звучит.

В груди и сердцу тесно, тесно, тесно!
Смычок у скрипки, как фатальный рок.
Взорвутся вдруг все мышцы у маэстро,
ударит кровь - высоковольтный ток.

И не паркет, затёртый весь до глянца,
и не ошмётки грязи у сапог, -
планета вся, как пьедестал для танца,
где вальсы у космических дорог.

Гремит высокий гонор полонеза,
и лихо бьёт о землю перепляс,
бравирует лезгинка острым срезом,
и грациозно ходит па-де-грас.
 
Чулки танцовщиц в сеточку мелькали,
и ночью в "Мулен Руж" гремел канкан.
Отчаянно шотландки меж ножами,
рискуя, танцевали на столах.

Большое дело - танец меж ножами!
Танцуй себе, лишь пальчик не задеть.
Дорогами войны не танцевали,
иной мы знали танец, танец-смерть.

Где труп коня вмерзает крепко в осень,
там смерть ко мне вплотную подошла.
Но я иду, меня вслепую носит,
на минном поле выполняю па.

Полшага вбок и всё пойдёт здесь прахом.
Вселенная уместится в слезу.
А дремлющие мины-черепахи
в земле шершавой движутся, ползут.

О, пируэты вынужденных танцев!
Кто шёл по полю минному хоть раз,
тот мимоходом на паркетном глянце
припомнит свой смертельный падеграс.

         19.12.2020 г.

Перевод с украинского Владислава Бусова


     СМЕРТЕЛЬНИЙ ПАДЕГРАС

Земля кружляє у космічнім вальсі.
Вітри галактик — вічні скрипалі.
Гармонія крізь тугу дисонансів
проносить ритми танцю по землі.

І серцю в грудях тісно, тісно, тісно!
Смички пиляють задубілий сум.
Зненацька м'язи вибухнуть первісно,
ударить кров, як електричний струм.

І не паркет, зачовганий до глянцю,
не долівки, налиплі до чобіт, —
вже вся планета — п'єдестал для танцю,
де сходять вальси з голубих орбіт.

Гримить високий гонор полонеза,
і лихом б'є об землю перепляс,
лезгинка чорна срібні гострить леза
і граціозно ходить па-де-грас.

Шпурляв канкан мережки парижанок
Шмагав аркан по сивих постолах.
І відчайдушний танець між ножами
шотландки танцювали на столах.

Велике діло — танець між ножами!
Танцюй собі, лиш пальчика не вріж.
Доріг війни смутні подорожани,
ми знали інший — танець бездоріж.

Десь труп коня вмерзає в сизу осінь.
І смерть впритул до мене підступа.
А я іду. А я роблю наосліп
на міннім полі обережні па.

Півкроку вбік — і все це піде прахом.
І цілий всесвіт вміститься в сльозу.
Дрімотні міни — круглі черепахи —
в землі шорсткій ворушаться, повзуть.

О піруети вимушених танців!
Хто йшов по полю мінному хоч раз,
той мимохіть і на паркетних ґлянцях
пригадує смертельний падеграс.

          Лина Костенко