Час збирає з теплих вражень намисто,
Ціла вічність - мов маленьке життя
Меланхолія похмурого міста
Знову кличе у полон забуття.
Там, де можна було босоніж бігти,
Де ще вчора були сонце і сміх,
Більш не граються у схованки діти,
Все ховає тільки вранішній сніг.
Одягнуся тепло. Вітру в обійми,
Застрибну, та не зірвусь навтіки.
Як в сріблясті очі сивої відьми,
Все вдивлятимусь у спокій ріки,
Довго слухати замріяну тишу,
Що розтане з першим подихом дня,
Як на сріблі перший промінь напише
Незбагненне щось - думки навмання...
Як зоря зійде, розсіється диво,
І нестерпним стане холод вітрів.
Мить до ранку, нелюдима і сива -
То одне із найзимовіших див.
Мить до ранку...
© Copyright: Анита Левицкая, 2020
Свидетельство о публикации №120122309215
Свидетельство о публикации №120122309215
Рецензии