Сіріє обрію тонЕнька смуга,
ніч змінює пастельні риси дня...
на донці серця я ховала друга,
щоб ворога знаходить там щодня.
Котився гнів бурхливою рікою,
мовчання панувало на устах...
здавалося, ніщо не упокОїть
новОї втрати нескінченний страх.
Душила сірість : чи зима? Чи осінь?
Над прірвою витав слабкИй мій дух...
Та я відчула,- Бог зі мною досі
і гнів поволі знітився і вщух.
Не впала, ані долу, ні духовно,
простила друга, ворога, себе...
з глибин сердечних вибралась назовні,
а там і сонце й небо голубе.
І поряд друг, котрИй лишався другом,-
увесь пекельний шлях зі мною йшов...
Я бачу обрій в веселкОвих смугах,
я відчуваю Господа любов.
Назовнi
© Copyright: Ева Сокол 2, 2020
Свидетельство о публикации №120122206318
Свидетельство о публикации №120122206318
Рецензии
Чудовий вірш!Щирий,мудрий!Дякую!З повагою,
Светлана Бублик Краснодон 22.02.2021 14:30 • Заявить о нарушении
Светлана Бублик Краснодон 22.02.2021 14:30 • Заявить о нарушении
Вам сердечно дякую,Світлано!
Хай буде найліпше!
З повагою, Ева.
Ева Сокол 2 22.02.2021 15:19 Заявить о нарушении
Хай буде найліпше!
З повагою, Ева.
Ева Сокол 2 22.02.2021 15:19 Заявить о нарушении