Лина Костенко. Тунгусский бог

      ТУНГУССКИЙ БОГ

Я ж тебя выстрогал, боже,
Из смуглого древа!
Я же пером тебе ворона красил усы!
Бусы тебе я повесил до самого чрева!
Дал и жену тебе сладкую, ту что просил.
Каждое утро я бил тебе в бубен священный!
Я никаких себе больше богов не строгал!
Я ж тебе в ноздри серёжку - подарок бесценный,
чтоб предо мной ты своим животом не блистал.
Я же тебе - зуб акулы! И панты оленя!
Я ж поснимал золотые убранства свои.
Боже, мой чум защитить я просил на коленях,
Дети чтоб жили и земли остались мои.
Я же просил тебя, боже. Меня ты не слышишь?
Звёзды густеют кедровые кровью времён.
Ветер заветной свободы в лицо моё дышит.
Думал ты, что мы несчастней тунгусских племён?
Знать, до всего мы привыкли и выдержим это?!
Я пред тобою не стану валяться в ногах.
Может, не стоит зря клянчить твою божью лепту?
Землю отдал ты мою на посмеху врагам.
Может, богов надо бить и бросать надо в пламя?
Где ж мои земли ... и дети ... как сахар, жена?
Я твои губы намазывал кровью марала!
Где ж благодарность твоя?!
Так вот на тебе, на!!!

          15.12.2020 г. - 19.12.2020 г.

Перевод с украинского Владислава Бусова


           ТУНГУСЬКИЙ БОГ

Я ж тебе вистругав, боже,
З такого смаглявого дерева!
Я ж вороною пір’їнкою вуса тобі малював!
Я ж тобі, боже, повісив буси до самого черева!
Жінку свою найсолодшу на ніч тобі дарував!
Я ж тобі, боже, щоранку бив у священний бубон!
Я ж не стругав собі бога більше ні з яких дров!
Я ж тобі в ніздрі сережку!
Щоб ти не світив мені пупом,
Я ж золоті пацьорки звідси ось відпоров!
Я ж тобі — зуб акули! Я ж тобі — роги марала!
Я ж просив тебе, боже, щоб ти захистив мій чум!
Землі мої віднято… Діти мої повмирали…
Я ж просив тебе, боже. Ти мене, боже, не чув?
Зорі мої кедрові кров’ю моєю нагусли.
Вітер моєї свободи плюнув мені в лице.
Ти думав, як ми нещасні, ти думав, як ми тунгуси,
То ми вже до всього звикли, то видержим вже і це?!
Я ж був ладен валятись тебе тут під ногами,
а ти віддав мою землю на глум моїх ворогів!
Може, клячать даремно люди перед богами?
Може, іноді треба бити своїх богів?
Може, іноді варто кидати їх у полум’я?
Де ж мої землі… і діти… і найсолодша жона?
Я ж тобі губи мазав кров’ю найкращого оленя!
А ти мені так віддячив?!
Так на ж тобі, на тобі, на!!!

            Лина Костенко