Не рибалка муки

Не сиділось мені вдома,
Іване, Іване!
Такий настрій був чудовий,
Мов тепло духмяне.
Наздогнав сусідку Гапку,
За селом Горбатим,
Кажу: - Їду на рибалку,
Хочеш – можу взяти.
Треба ж так, на Божу милість,
А чи Бога раді?
Вона тут же причепилась
На багажник з заді.
 Я ж хотів пожартувати,
Та вже було позно,
Бо вона оцей мій натяк
Сприйняла сурйозно.
Ну й приперлись ми до річки,
Вибрали полянку.
З пліч я зняв торбинку січки,
Що брав на приманку,
Намочив, шпурнув у воду,
Для повного щастя.
И милуючись на вроду,
Розбираю снасті.
А вона ж…Ух! Молодиця!
Ідолова шкода!
Ну, звичайно, як годиться,
Зняла верхній одяг.
І мов в черзі за обідом
Стоїть і чекає.
І мене своїм всім видом
Геть відволікає.
Та до того й сонце гріє,
Вишкірило глибу.
Про що Гапка собі мріє?
Ну, а я ж про рибу.
Тороплюсь, відкрутив скрутку,
Допоміг ногою.
Відчепити хочу вудку
Одну від другої.
А тут їх, як ненароком,
Вітерець гойдає. 
Сам кручу, а одним оком
В той бік поглядаю.
Та чи вітер такий, чудо,
Ну тремтять аж руки.
Одним словом, бачу буде,
Не рибалка – муки.
Взяв же ж сам на своє горе
І на зло блакиті.
Ото ж мабуть і на морі
Не к добру жінки ті.
З рук все валиться до бісів
І в макітрі свище.
Переплутав повідки всі,
Поламав вудлище.
Взявсь розплутувати зубом,
Прикусив дротину,
Захватив себе за губу
Крючком, мов рибину.
Мама мія, рідна, люба,
Кинув те вудлище.
Розпанахав навпіл губу,
Кров із рота свище.
Де у нас таке тату є
І якого греця,
А вона немов дратує,
           Стоїть і сміється.
Ах! Так ти іще й регочеш!
Я забув про втому,
Кинув все, лови як хочеш
І подавсь додому.
І признав я, горем битий,
Що ми різних смаків.
І з жінками вже ловити…
Ну, хіба що раків.
         11.12.20р.