Ненастно зимнее седое небо

Надежда Вышинская

***
Ненастно зимнее седое небо…
Прошедшей юности мой первый снег…
И чувства и любовь горячие к тебе
Снежинками летят, сверкая блеском неги.

Кружился снег, пречисто нежно-белый,
А с ним душа летела в небеса…
Я так коснутся, рук твоих хотела…
О, молодость…Мечты мои…Краса.

Ушедших дней не воротить обратно,
Сквозь годы прошлые опять к тебе иду,
И понимаю, что былое невозвратно,
Но всё ж иду к тебе как будто в пустоту.

Гляжу в ненастно-зимнее седое небо…
И вновь прошу, чтоб снова падал снег,
Ты прежнюю любовь забрал к себе,
А мне оставил снег, мерцающий во тьме.

И снова снег такой же чисто белый,
А с ним душа летит, куда-то в никуда…
Я так коснутся, рук твоих хотела…
Но замела зима следы навеки навсегда.

(((
Надія Вишинська

***
Захмарене зимове сіре небо
І юності моєї перший сніг...
Кохання й почуття палкі до тебе
Сніжинками стелилися до ніг.

А сніг кружляв такий пречисто-білий
І з ним душа летіла в небеса.
Я так торкнутись рук твоїх хотіла...
О молодість... Замріяна краса.

Роки пройшли і їх не повернути.
Через життя повільним кроком йду.
До тебе стежку згадую, забуту,
Та марно все, її вже не знайду.

Вдивляюся в зимове сіре небо
І прошу, щоби знову падав сніг.
Кохання наше ти забрав до себе,
Й сльозинкою скотив мені до ніг.

І знову сніг такий пречисто - білий,
Та з ним душа летить десь в нікуди.
Я б до торкнутись рук твоїх хотіла,
Та замела зима твої сліди.