Жила старенька бабуся...

В квартирці темній і убогій,
Серед міста гучного
Жила старенька бабуся,
А з роду в бабусі – нікого.
Вона ні на що не жалілась,
Жила без сліз і без злості,
А ввечері забігала
До сусідки навідатись в гості.
Дивилися телевізор,
Сусідка її пригощала…
Ніхто не знав, що бабуся
По місту пляшки збирала.
Щоб хліба собі купити,
Бо ж пенсія невелика,
А треба за газ, за світло,
І за квартиру платити.
А на екрані калейдоскопом
Реклами барвисті крутились,
І ніхто не чув, як до Бога
Старечі вуста молились:
«Мені нічого не треба,
Аби лиш ще трохи пожити,
Зібрати собі на похорон,
Та домовину купити…»
А вранці, лиш засіріє,
Брела по сонному місту,
Купляла хлібину на три дні,
Щоб з водою її дома з»їсти.
Умерла й не пристарілась
Бабуся на домовину.
У складщину поховали
Безрідну стару людину.
А люди усе дивувались,
Чом не йшла оббивати пороги,
Щоб десь, у когось добитись
Якоїсь собі допомоги.
Вони дивувались, а може
Старенька тоді чекала,
Що люди самі помітять,
Як вік вона свій доживала.