Чекала сир1тка гостинця...

На свято на вулицях шумно,
Біжить кудись люд, поспішає.
З вікна дитбудинку старого
Сирітка мала виглядає.
Великі сумні оченята,
Благенька, старенька кофтина,
Покинута мамою й татом –
Сама по собі дитина.
Сьогодні ще з самого ранку
Вона у вікно виглядає,
Надія леліє в сердечку,
Сирітка гостинця чекає.
Дарма, що їй діти кажуть:
«Не жди, бо не прийдуть до тебе!»
Втирає сирітка сльозинки,
З надією дивиться в небо.
І молиться Богу сирітка,
Складає малі рученята:
«Якби ж і мені гостинця,
Сьогодні ж для всіх дітей свято!»
Не може ніяк зрозуміти,
Що правду діти казали –
До неї ніхто не прийде,
Дарма вона так чекала.
Забута всіма назавжди,
Нікому вона не потрібна,
Ніхто не пригорне до серця,
Нікому не стане рідна.
Вже вечір спустився на землю,
І гірко сирітка зітхає,
Вона свою маму рідну
Усе ще в вікно виглядає.
Сховався за хмару місяць,
Лиш смужка тоненька зосталась…
Чекала сирітка гостинця,
Заснула…Й не дочекалась…