Від спеки розімлілі полини,
Гарячим колесом мандрує сонце небом.
А будяки край стежки будяки
Так солодко і п»янко пахнуть медом.
Села сторожа, що віки й віки
Вояки пустирів і огорожа –
Вони ж колючі, вони ж бур»яни.
Та все ж їх дух медовий і хороший.
Стоять аж сиві, як богатирі,
Підперши синє небо колючками.
Вони немов німі землі жалі,
Що поять бджіл солодкими медами.
Тремтять над ними крильця трудові.
А я дивуюсь мовчки із природи –
В непотребі, в колючім бур»яні –
І стільки користі. А стільки сонця й вроди!
І вкотре чомсь подумалось мені –
Чого ж шукати і чого ще треба?
Коли живеш і ходиш по землі,
Де й будяки так п»янко пахнуть медом!
Будяки
© Copyright: Ольга Соколовская 4, 2020
Свидетельство о публикации №120121107612
Свидетельство о публикации №120121107612
Рецензии