Молитва

Чогось воно, дарма, що перед свят,
Не весело й радіти не охота.
Бо в голові сумних думок дурман,
А в серці тільки за щодень турбота.
Хіба і в свято не примирить нас
Біда приблудна і ніким не ждана,
Що прибрела і аж на мій поріг
З світів далеких, із-за океану?..
І все оте примарне й нетривке
Померкло раптом, залишивши тільки
Страх, знічення та віру у людей,
Що ще бринить, немов тонка сопілка.
І виявилось, що бажання всі,
Що досі так ятрили наше серце –
Безглузді, непотрібні і марні,
Дрібніші за дрібного маку зерна.
Лишилась, ніби вимита в грозі,
Молитва чиста, сказана не всує:
Як хочеться діждати все ж мені,
До того, що Вкраїна запанує!
А поки що…А поки що, живім!
Переживали й бідували й гірше.
Із висоти прожитих нами літ,
Оця біда, повірте, не лютіша.
І буде на столі кутя й узвар,
І буде зірка в небі вечорова.
А головне – щоб мир і лад витав
Над нами всюди – в світі, і удома.
Усе минає, і біда мине,
Лишивши на душі лиш тінь тривоги.
Життя вперед, дише вперед іде,
Учімось хоч цьому добру у нього!
Любімо рідних, бережімо їх –
Бо то оплот у світі найміцніший.
Хай Новий рік, що на поріг стає,
До всіх нас буде кращий і щедріший!