Моя свята земля

А я люблю тебе, моя свята земля!
До болю і до сліз. До божевілля!
Для мене ти – на все життя одна,
І я тобою вирощене гілля.
А те, що там вирує інший світ,
Для мене марне і не до уваги,
Бо вже весна, вже скрес на річці лід
І треба просто мовчки працювати.
Все: влада, банки, позики, а ще
Всесвітня криза – лиш слова, лиш звуки.
Бо для душі реально тільки це:
Земля, весна, натруджені вдень руки.
Оце подвір’я вимету, вберу,
Поправлю квіти, вибілю хатину,
Дерева у садочку обійду,
Насію чорнобривців біля тину.
Картоплю винесу, щоб грілась з погрібця,
Цибульку посаджу, щоб уродила,
Щось вишию, щоб з святом привітать
На Благовіщення народженого сина.
Оце реально! Бачте – це життя,
Одвічне і навіки нескінченне,
Бо завжди треба сіять, жить і знать,
Що день оцей жила я недаремно.
Лелеки з вирію ось-ось вже прилетять
Відвідати гніздо своє велике,
Хоч на чужині й тепло зимувать,
Та без землі своєї всюди лихо.
Отак і я – хоч бий мене, хоч ріж,
До цього краю серцем прикипіла,
Тут бродять весни між тонких беріз,
Тут кожна грудочка моєму серцю мила.
Я так люблю тебе, окрадена земля,
За тебе ладна душу я віддати,
Життя віддам, і силу, і талан,
І скільки й віку – буду сонцем засівати!