Я кохала тебе...

Я кохала тебе, так кохала, що душа мов листочок тремтіла!
Я з тобою неначе літала, як повітряна, наче без тіла!
Я губилася в просторі часу, його нібито не відчувала,
Скільки б ми не були із тобою, а мені того бУло замало.
Без різниці: то влітку чи взимку, то у спеку чи в сніг, чи в морози, -
Нам удвох було затишно зАвжди. Промайнуло... така ото проза.
Тільки пам'ять ятрить часом душу, тихим спогадом ляже на плечі -
Для закоханих нас без різниці було: осінь, весна, ранок, вечір...
Пронеслося усе, промайнуло. І коли я дивлюсь в небо синє,
Бачу спогади-хмарки, що тануть, часом плачуть, мов  дощик осінній.
Пронеслося усе,  промайнуло! Про кохання минуле до щему
Спогад душу бентежить. Та досить! Не дозволю більш серцю своєму
Покохати, отак покохати, щоби потім себе загубити!
Для кохання не має різниці пора року - завжди повно квітів.
09.12.2020 р.
(фотоколаж зі світлин із інету)