ЛетIла птаха сизокрила

Летіла птаха сизокрила
у темню ніч, у тихий гай.
Неначе серце забажало
зустріти неповторний рай.
Та темрява заполонила серце.
Потворою згущала краски
прохолода у пітьмі.
Маленька птаха крильця не зложила.
У темряву полинула зусиль.
Та сердце мов би скаженіло від дива,
що її звало вперед.
І мріяла вона в думках
лише про допомогу.
Та не чутно було душі той крик.
Бо голос темрява закрила.
ЇЇ в пітьмі не впізнала.
Не розгледіла той суму звук.
Прикрию очі, впаду на землю.
Не зможу, не долечу в  щасливий рай.
А серце б,ється  схвильовано все  дужче.
В душі нестримно стукотить.
Та тихо, нишком все шепоче:
Зупинки  не роби, бо буде помилка твоя.
Лети тихіше в простір далі, далі.
Та щастя все ж своє знайди.
В очах турбота, серце крає.
Чому лечу, незнаючі куди.
А туга все турбує душу.
Неначе очі темрявою застила.
Немає щастя.
Ось, ось  зупинить моє серце
пекуча, ноюча журба.
Невзмозі, мабуть, ніхто мені допомогти.
Та шум небесний громихає.
Дождьова хвиля лихо шле весь час.
Бог тихенько на пташку поглядає.
Та каже: Лети, лети в чарівний рай.
Зупинка –  задумка  мрії не твоя.

Ой, летела птаха мила.
Сизокрыла в небесах.
Словно сердце заманило,
улететь в небесный  рай.
Только небесами туча завладела.
Гром гремел. Сверкала молния огнём.
Холодом всё тело пробирало.
И летела птичка в темноту.
Не сложила крылышки,
мечтала  своё счастье обрести.
Видно диво всё ж предстало.
И мечта звала лететь вперёд.
Но небесну ширь мрачность обуздала.
Крик тонул лишь в темноте.
И нельзя было дождаться.
Помощь не откуда взять.
Закрыть глаза, упаду на землю.
В рай Господний мне не долететь.
Сердце, окажи мне помощь.
Ты же бьёшься у меня в груди.
Зазываешь ярким звоном,
переливами  души.
Говоришь: Вперёд лети.
Назад дороги нет.
Но в ушах тот свист могуче.
Покрывает темнотою  глаз.
Шум небес  громыхает болюче.
Обливает крылья холодом дождя.
Боль изнуряет нежное нутро.
Бог с небес посмотрит тихо.
На подмогу он придёт.
Скажет ласковое слово:
Ты лети птаха мила
в свой забвенный, счастливый рай.