(байка)
Хтось розбудив Сича ще до півнОчі –
Якби знав хто, то з тЕльбухами б зжер!..
Продер той Сич спросоння свої очі,
Поблимав і на озеро їх впер.
Там плавали Лебідонька і Лебідь,
А з ними Лебедята – як кортеж.
Від захвату завмерли хмари в небі,
І сонце, що сідало, мліло теж.
Сич вперше бачив Лебедів, до речі,
Та у красі він мислив іншу суть.
Надувся Сич, втягнувши шию в плечі:
– Що за потвори озером пливуть?!
Такої птиці я не бачив звіку –
Метр шиї і маленька голова…
На мене подивіться ви, каліки:
Взірець краси – це я або Сова.
Ховайтеся, страхіття, в очереті,
Щоб не ганьбить наш рід, не сіять жах!..
Не відав Сич, що на усій планеті –
Зразок краси і вірності цей птах…
Хто в темряві життя все проживає,
І хто пітьмою зір свій загасив, –
Той про красу свою уяву має,
Бо він не бачив справжньої краси.
05.12.2020 р.
Сич i лебедi
© Copyright: Анатолий Потиенко, 2020
Свидетельство о публикации №120120503944
Свидетельство о публикации №120120503944
Рецензии
