Знов женеш мене, ніченько темная,
І за любим по небу стрімглав.
Він образив тебе? Чи то знехтував?
Якщо ні, то чому він тікав?
Не замінить ліхтар тобі Сонечка,
Не охопить об'єм побажань,
Ти для мене назавжди як донечка,
Хоч багацько про це пліткувань.
Я не маю душі металевої,
Це наш спільний з тобою тягар.
Ми ж не з драми якоїсь дешевої,
Щоб закінчити вік як Ікар?)
Ти як з розуму зIйдеш від полум'я -
Забіжи на хвилинку у парк.
Там де люди душею оголені,
Там де кожен сьогодні простак.
***
Прикро, що я лише ліхтарик...
Десь в парку
© Copyright: Вячеслав Коголь, 2020
Свидетельство о публикации №120120406254
Свидетельство о публикации №120120406254
Рецензии