Лина Костенко. Кобзарь, ты знаешь...

             * * *
Кобзарь,
ты знаешь,
нелегка эпоха
двадцатый этот беспокойный век.
Нет тишины,
а завихрений много.
И сотрясений не сочтёшь уж всех.

Стареют нормы, как повторы мантры.
Каноны все мертвы, как газ неон,
когда стоит история на старте
перед рывком в небесный стадион.

Она на финише своею грудью
Путь Млечный, словно ленту разорвёт.
И невесомой в бездне синей будет,
и одиночество весомое поймёт.
И позывные раздадутся эхом,
во всей Вселенной оживёт краса ...

А как же мы,
певцы диковин этих?
Где звучные поэтов голоса?

Утонут ли они в ветрах простора?
Поймут ли смысл, в чём новая краса?

Тарас гранитный смотрит так сурово:
- Вы закаляйте ваши голоса!
Не пышным и красивым пустословьем,
не жалобой, не лепетом надежд
и не припевом сладокословным, -
в пути запевом средь заторных меж.

И помните,
что на планете этой,
с тех пор, как сотворил её пан Бог,
эпох не существует для поэтов, -
всегда поэты были для эпох!

        1.12.2020 г.

Перевод с украинского Владислава Бусова

   
           * * *
Кобзарю,
знаєш,
нелегка епоха
оцей двадцятий невгомонний вік.
Завихрень — безліч.
Тиші — анітрохи.
А струсам різним утрачаєш лік.

Звичайні норми починають старіти,
вже всі канони мертві, як неон,
коли стоїть історія на старті
перед ривком в космічний стадіон.

Вона грудьми на фініші розірве
Чумацький шлях, мов стрічку золоту.
І, невагома, у блакитній прірві
відчує враз вагому самоту.
І позивні прокотяться луною
крізь далі неосяжно-голубі...

А як же ми,
співці краси земної?
Чи голоси у нас не заслабі?
Чи не потонуть у вітрах простору?
Чи сприймуть сенс новітньої краси?

Тарас гранітний дивиться суворо:
— А ви гартуйте ваші голоси!
Не пустослів'ям пишним та барвистим,
не скаргами,
не белькотом надій,
не криком,
не переспівом на місці,
а заспівом в дорозі нелегкій.

Бо пам'ятайте,
що на цій планеті,
відколи сотворив її пан Бог,
ще не було епохи для поетів,
але були поети для епох!

       Лина Костенко