Л. Д. Посвящается

Як же тремтіли її руки,
І розпачу не було меж.
Які ж вона терпіла муки,
Мені здавалося, що я теж.

Щоб не кричать - стискала зуби,
Спадали сльози  мов кришталь.
Щось тихо шепотіли губи,
І все дивилась кудись в даль.

І їй здавалось ніби мати,
Десь здалеку до неї йде.
Вона її біжить встрічати,
Навколо неї все цвіте.

Всю ніч держав її долоні,
Волосся гладив і білів.
Мене трясло, сивіли скроні,
Не можу підібрати слів.

Так холодно і сердце терпне,
Ось - Ось порветься вже за мить.
І все було це так нестерпне,
Як же вона хотіла жить.

О, Господи! Ісусе Христе
Прийми в обійми це дитя,
Не заплямоване і чисте,
Для вічності в тобі буття.


Рецензии