Ще дев’яносто днів – і по зимі.
О, боже ж мій, ще цілих дев’яносто!
Поодинокі постаті в вікні,
І всі дерева – голі, поспіль… поспіль…
Ще сонце туго скатаним сніжком
Вцілятиме – то день між ніччю й ніччю!
Халявки, як холодне молоко,
Хапатимуть замети на узбіччях…
Ще дев’яносто днів мого життя,
Дорожчих від найбільших діамантів,
Весни чекання – йдуть. Без вороття.
Мов дев’яносто страчених інфантів.
90
© Copyright: Светлана Тысячная, 2020
Свидетельство о публикации №120112905546
Свидетельство о публикации №120112905546
Рецензии
