Учуваю гОни і погОні:
По-людськИ датує, як і ми,
ПЕрвісток плакучий на долоні.
Вісник запізнілої зими.
Зірчатий, холОдний наче м’ята.
Ось він впорЯдковує пахИ.
Це, за все не виважене, плата;
За, колись набутими, гріхи…
ДармувАння, лІнощах, за літо,
А он там, не маючи вагИ,
Жартівник, з горілки діловито,
НЕмощі н а к и д у є кругИ.
Що іще?... На вигині долоня;
МайбуттЯ загадую собі:
Буде день. З глибокого бездоння,
Падають сніжинки голубі.
Первiсток
© Copyright: Анатолий Таран 2, 2020
Свидетельство о публикации №120112603340
Свидетельство о публикации №120112603340
Рецензии