С Владимиром Сосюрой в унисон Так не кохав

Володимир Сосюра

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання..

Дише тихо і легко в синяву вона,
простягає до зір свої руки...
В день такий на землі розцвітає весна
і тремтить од солодкої муки...

В'яне серце моє од щасливих очей,
що горять в тумані наді мною...
Розливається кров і по жилах тече,
ніби пахне вона лободою...

Гей, ви, зорі ясні!.. Тихий місяцю мій!..
Де ви бачили більше кохання?..
Я для неї зірву Оріон золотий,
я — поет робітничої рані...

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання..

Дише тихо і легко в синяву вона,
простягає до зір свої руки...
В день такий на землі розцвітає весна
і тремтить од солодкої муки...


23.04.2020.
«Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання»…
Так ніхто не кохав… Бо одвічність світів –
Це примирення Бога і долі.
Ти, народжений відчаєм, станеш одним
З тих, хто прагне любові. Любові
Однієї – нестримної, на все життя…
Але час принесе у подолі
Сьогодення бруд, блуд небуття й забуття -
Все, що винищить щастя з любов‘ю…
Так ніхто не кохав - тільки Ті, Хто Живе
В наших роздумах, душах, видіннях,
Про які ми забули. Та човен пливе
З потойбіччя до нас – і ми нині
Й прісно хочемо вірить в кохання, і знов
Простягаєм до зір свої руки,
Оріон золотий оберемок-любов
Ллє з небес для солодкої муки...
В'януть стиха серця од щасливих очей,
що горять, доки боги кохання
Надсилають, кров швидше по жилах тече,
мить-зупинка, як вперше й востаннє,
І здається: ніхто не кохав більше так,
Через тисячі літ лиш приходить
Світ кохання. І ніби ввижається знак:
Всесвіт – вищих ідей насолода…