Ну, що, власне, сталося з нами?..
Крокуємо... в’яжемо... маримо...
Понівеченими роками
життя по дорозі піаримо...
Холодним, надуманим плачем
лікуємо серця прогалини,
що ниє під ранок, неначе
протяте часами невдалими.
А там, за фіранкою ночі,
нас знову чекають на сповіді
до того, хто бачити хоче
як людство щезає у ковіді.
Бо далі... бо далі вертатись
до звичного видиху соромом
за зовні сакральні цитати
і пристрасть, з якою говоримо...
До часу
© Copyright: Александр Ноцкий, 2020
Свидетельство о публикации №120112405452
Свидетельство о публикации №120112405452
Рецензии