ЖаркИ

ЗгорИ до низу крейдянІ
Звисають брИли.
Колись, огІрком вогняні,
Жарки* горіли.

У моноліти навікИ
Лягли епохи.
Ще проти сонечка жаркИ
Ятряться трохи.

Чому і як – не знає світ,
По-суті, змісту? –
Горить жарками  моноліт,
А поруч – місто.
.........
*квіти


Рецензии