Одиночество

Н.Бидненко
Минає рік, зверта на другий –
Біль не вщуха. Пече, ячить.
О як сумую я за другом,
А розум все шепоче: «Цить!
Так, обіцяв тобі він крила,
Так, обіцяв стрімкий політ…
Та ось вже іншу кличе: «Мила!» -
На тім стоїть наш білий світ».
І крил – нема. Глибокі рани…
Як стогне вітер самоти!
Скороминущий мій обранець,
Як по життю без тебе йти?
А ніч в сльозах. А ніч не спала…
Не полетіти без крила...
Варіативності фіналу
Я передбачить не могла.

***
Проходит год, пошёл второй -
Боль не стихает. Печёт в груди
О, как жалею я за другом,
А разум шепчет: помолчи!
Да, обещал тебе он крылья,
Да обещал мгновенный взлёт...
Но вот другую зовёт: "Милая" -
Стоит на том весь белый свет".
И крыльев нет.Одни лишь раны...
Как стонет ветер, просто жуть
Непостоянный мой избранник,
Как без тебя теперь мне жить?
А ночь в слезах. А ночь не спит...
Не улететь мне без крыла...
Такой вот вариант финала
Я и предвидеть не могла.