С Линой Костенко в унисон Послухаю цей дощ

Ліна Костенко

Послухаю цей дощ. Підкрався і шумить.
Бляшаний звук води, веселих крапель кроки.
Ще мить, ще мить, ще тільки мить і мить,
і раптом озирнусь, а це вже роки й роки!
;
А це уже віки. Ніхто уже й не зна,
в туманностях душі чи, може, Андромеди —
я в мантіях дощу, прозора, як скляна,
приходжу до живих, і згадую про мертвих.
;
Цілую всі ліси. Спасибі скрипалю.
Він добре вам зіграв колись мою присутність.
Я дерево, я сніг, я все, що я люблю.
І, може, це і є моя найвища сутніть.

Бруна

Послухаю цей дощ. Жовтневий, тихий сплін
Накочується. Мить – і майже зрозуміло:
Щемить, ще мить і мить іще… І навздогін
Знов бігтиму за тим, що підіймає крила, -
Але не здожену, бо в вічність відліта.
Ніхто тепер не зна туманність Андромеди,
Подібну до душі, яка проста й свята,
Із краплями дощів потрапила в сюжети
І мертвих, і живих… Спасибі, мій флейтист,
Що ти зіграв світам мою присутність щиру,
Народжену в віршах… Але жовтневий лист -
Я нині, відчуття снігів і спогад віри.