Калина

                А ми тую червону калину…
                Народна пісня
— Спасибі, калино у лузі,
Свободу мені дарувала.
Та серце заходиться в тузі:
«Замало,
                замало,
                замало!»

— Чого ж тобі ще, небораче,
Якої поради?
                Чи… зради? —
І серце намучене плаче:
— Прости мене...
                Владоньки, влади!

— Аби поквитатися з людом,
Аби його також труїти?
— А хто розірвав мені груди
І вийняв,
               і видер півсвіту?!

А хто аж заходиться в піні,
Збуває свободу потворам?
— На горе нещасній Вкраїні
І згірклій калині —
                на сором…

— За горе віддячимо горем,
За сором —
                до ніг покладем.
І сонячним сяйвом — не чорним
На чорну підлоту підем.

Піднімемо віття обвисле,
Обтрусимо смертну журу —
Відправимо, врешті,
                до біса
Усю вовчороту мару.

…Киває калина, як мати,
Хустину до ран притуля         
Так довго,
                що сиплються rрати,
Зникає і вись, і земля...

(Із книги "Внуки грому", 2019)