Догоря яскрава св чка...

Увага! Смисловий переклад!

На кухні догорає, яскрава свічка,
Сидять навпроти дочка й мати.
Їх не візьме туга печаль,
Та й з чого б їй, їх взяти?
А за вікном, неоновий захід настав,
І снігом у дворі, запорошило.
Батько, за розмовою тою, застав,
Побачив, як розмовляли мило.
Закривши тихенько, за собою двері,
Пройшовши так тихо, що б не відвернути.
Давши, можливість розмова не припинити,
І теплоту їх розмови поберегти.
Сиділи мама з донькою, і довго говорили,
Не помічаючи часу, блискавичний перебіг.
Так, і про час рідні душі забули,
Планували по весні, відправиться в похід.
Їхнім розмовам, в цю мить не завадить,
Ні світло місяця, не яскравий відблиск свічки.
Їх діалог, рідний батько не порушує,
Дає можливість, поговорити в ночі.
 - Коли мене не стане, донька,
Я буду ангелом, тебе оберігати!
Адже ти зрозумій, як мати рідна,
Ні хто не буде допомагати, і повчати!
А може будуть, я не сперечаюся,
Але тільки для того, що б нашкодити!
А я тебе від зла, візьму і буду приховувати,
І постараюся це зло не повертати, а забути.
На що, дочка поспішила відповідати:
- Так, що ти мама, бог з тобою!
Ні, я не сперечаюся, потрібно повчати,
Я і сама тебе від бід укрию!
Буду тебе всім серцем захищати!
Очі у жінки, миттєво засльозилися,
Вона намагалася, стримувати в собі.
Не встоявши, продовжила, зніяковівши,
Витираючи сльози, залишаючи їх на рукаві:
- Ти знаєш мила, так вийшло,
Що жити залишилося мені, зовсім не багато!
Ти тільки не сумуй, ось так склалося!
Прийми всім розумом, і не суди ти строго.
Хвороба моя - нестерпний рак,
Все більше, з кожним днем мене з'їдає!
Завгодно богу, що б склалося так,
Крім нас двох, більше ні хто не знає!
Дочка не витримавши, роняла сльози,
На стояв, між ними стіл.
Її душу розривали, страждання і мрії,
І встав клубок у горлі, далі не пішов.
Не витримавши хвилинного мовчання,
Вона поспішала, з грудкою в горлі продовжувати.
Сама прекрасно всім розумом розуміючи
Що зовсім скоро, втратить свою матір:
- Мама, ми придумаємо, вилікуємо,
Не допускаючи, відпустити тебе до святих.
Спробами порятунку від зла, не скалічив,
І батюшку з молитвою, в сіни запросимо!
Але мати, як і раніше, сиділа й мовчала,
Не знаючи, як утішити доньку у відповідь.
Забувши, як тільки що, душа кричала,
Молилася в серце, і шепотіла свій заповіт.
На кухні догоріла, тим часом свічка,
Сидять навпроти дочка й мати.
В їх очі закралася, смуток, туга, печаль,
Краще б дівчинці, правду і не знати.
А за вікном, неоновий захід пропав,
І снігом у дворі, стежку запорошило.
Дочка підійшла ближче, її розум заридав,
Що їй не боляче, крізь печаль зобразила.
Мораль, крізь смуток, до Вас я донесу,
Може, хто засудить, а хтось і зрозуміє.
Раз п'ять поспіль я Вам скажу,
Цінуйте ж, ви ваших матерів.
Не будьте злісним, і надто впертим.
Обійміть ж, притисніть до серця скоріше,
Скажіть, про любов зараз же, своїм мамам.
Хай береже Вас Бог, і Ваших матерів.

Перевод: Александр Маяков.
Данный стих опубликован в литературном журнале FoxyLit(травень 2020)


Рецензии