Лина Костенко. Опять пришла моя в печали муза...

            * * *
Опять пришла моя в печали муза.

С тобою мне сегодня по пути.

Плывёт над морем осень, как медуза,

и мокрый лист по мостовой летит.

А ты пришла в холодных сандалетах,

и в плащике, прикрыв плечо едва.

Шёл мелкий дождь, с тобой прощалось лето,

и одинокой ты в ночи была!

Откуда ты, возможно, что из Спарты?

Каким векам светила ты во мгле?

И по какой непостижимой карте

поэтов ты находишь на земле?

Ты не стихи диктуешь им, а судьбы.

Твоё высокое чело светлее дня.

Поэты есть счастливее как будто.

Спасибо, что ты выбрала меня.


          10.11.2020 г.

Перевод с украинского Владислава Бусова


             * * *
Ти знов прийшла, моя печальна музо.

Не бійся, я не покладаю рук.

Пливе над світом осінь, як медуза,

і мокре листя падає на брук.

А ти прийшла в легесеньких сандаликах,

твій плащик ледь прип’ятий на плечі.

О, як ти йшла в таку негоду, здалеку,

така одна-однісінька вночі!

Ти де була, у Всесвіті чи в Спарті?

Яким вікам світилася вві млі?

І по якій несповідимій карті

знаходиш ти поетів на землі?;

Ти їм диктуєш долю, а не вірші.

Твоє чоло шляхетне і ясне.

Поети ж є і кращі, й щасливіші.

Спасибі, що ти вибрала мене.


        Лина Костенко