Кажу – своє! З пів голосу, на зриві,
Зі слів кудись свою прямую рать.
Тут, навіть дубу ясно: на зігр;ві
Цього достатньо, щоб обміркувать.
Він бачив світ в жадобі і злодійстві.
І сонце бачив з плямами на нім.
Тому, душа у нього не на місці,
І він живе в собі – глухонімим.
І я — на тлі. Терпіння – до нестями.
Розпочинав себе із кропиви.
Мої погодки винесли те саме.
А як до цього ставитеся Ви?
Будую дім, або рядок віршую,
Гартований від ніг до голови,
В заг;л людський зерно своє
вношу я.
А як про це, як думаєте Ви?
Іти і Вам, з дорогою в двобої,
Упевнено. Тут логіка така:
Дотриматися Істини Людськ
А дуб є дуб
доходить до пенька.
ХодА
© Copyright: Анатолий Таран 2, 2020
Свидетельство о публикации №120111503231
Свидетельство о публикации №120111503231
Рецензии