М сто-4

Мозок мій - розбудоване місто,
Де бруківка, де цегла, бетон,
В ньому думці порою затісно,
Спалахнути в провулку між скронь.

В ньому труться ідеї та смисли,
І плюють на творців з висоти,
Приміряючи сток, чи не тисне,
Чи не муляє кість голови.

Лексикон - на цеглини розпався,
Кожне слово притерлось давно.
А стіна - цементоване щастя,
У якому відкрите вікно.

Розплановані фрази-маршрути,
Навіть штампи - стоять на місцях,
На автобусі чи на верблюді -
Траса втримає свого гінця.

Мозок мій - розбудоване місто,
Й тільки в мене від нього був ключ,
Відчувала контроль свій наскрізний,
Незважаючи, що трохи глючить.

Бетоновану авторитарність -
Важко було поставить під сумнів...
Хто б подумав, що в місто безкарно
І безшумно прокрадеться дурень.

Перекрив він шляхи, нейротраси,
І проникнув у логіку думки,
На верлібри порізав всі фрази,
Память стер, як школяр, взявши гумку.

Став білборди чіпляти обабіч,
На картинки розкраяв рекламу.
Став міняти слова на незграбні -
Пісноспіви під фонограму.

І не було управи на дурня -
Як в кіно на прибульців Чужих,
Дозволяв працювати по буднях,
Й телевізор по вихідних.

Мозок мій - вже зруйноване місто,
Без сполучення і без звязків.
Дурень скаже, що він ненавмисне,
Він насправді як краще хотів...