Лина Костенко. Мой первый стих...

            * * *
Мой первый стих написан был в окопе,
на осыпающейся взорванной стене,
когда погублены все звёзды в гороскопе
годами детства в страшной той войне.
Лилась горящая вулкана лава,
в седых стояли кратерах сады.
Захлёбывалась наша переправа
свирепым шквалом жара и воды.
Там белый свет не белым был, а чёрным.
И огненная ночь была светлее дня.
И был окопчик лодкою подводной
среди морской пучины и огня.
Ни зайчиком из сказки и ни волком -
был мир кровавый с обгоревшею звездой.
А я писала на земле осколком
большие буквы опалённые войной.
Ещё играть бы в прятки мне и в классы,
ещё лететь бы легкомысленно в мечтах.
А я стихи уже писала о фугасах
и смерть я видела воочью, не во снах.
О, первая ты боль не детских впечатлений,
какой же оставляешь в сердце след!
Не вымолвишь стихами тех мгновений,
немую душу озарит ли свет?!
Душа в словах - как море в перископе,
И память та - как отсвет на челе ...
Мой первый стих написан был в окопе.
Печатался он просто на земле.

           9.11.2020 г.

Перевод с украинского Владислава Бусова


             * * *
Мій перший вірш написаний в окопі,
на тій сипкій од вибухів стіні,
коли згубило зорі в гороскопі
моє дитинство, вбите на війні.
Лилась пожежі вулканічна лава,
стояли в сивих кратерах сади.
І захлиналась наша переправа
шаленим шквалом полум’я й води.
Був білий світ не білий вже, а чорний.
Вогненна ніч присвічувала дню.
І той окопчик —
як підводний човен
у морі диму, жаху і вогню.
Це вже було ні зайчиком, ні вовком —
кривавий світ, обвуглена зоря!
А я писала мало не осколком
великі букви, щойно з букваря.
Мені б ще гратись в піжмурки і в класи,
в казки літать на крилах палітур.
А я писала вірші про фугаси,
а я вже смерть побачила впритул.
О перший біль тих не дитячих вражень,
який він слід на серці залиша!
Як невимовне віршами не скажеш,
чи не німою зробиться душа?!
Душа в словах — як море в перископі,
І спомин той — як відсвіт на чолі…
Мій перший вірш написаний в окопі.
Він друкувався просто на землі.

         Лина Костенко