М сто-1

Я знаю місто, що живе в майбутньому,
Вперед на кілька сотень довгих літ,
Теперішнє в нім прагне промайнути,
Події, які збулись, гублять слід.

Там я маленька - бо живу секундами,
Й не вмію передбачити свій крок,
Я в тому місті прагну обманути -
Хвостатих зацікавлених сорок.

Я в тому місті прагну розгубитись
На кількасот невіданних доріг,
Замести слід, і в натовпі згубитись,
Від вороння, що каркає вгорі.

Та як би не губилась в лабіринті -
Мене уже чекають - попри все,
Майбутні плани - всім стають відкриті,
Бо череп, наче банка з-під консерв.

Чекають в магазині - із пакетом
З продуктами, записаними в списку,
Чекають на вокзалі в хитросплетах
Всіх варіантів і можливих ризиків.

Чекають на майданчику матусі -
Мене і ненароджену дитину...
Їм весело, бо каруселі в русі,
Життя переганяють на годину.

Чекають на дорозі у лікарню,
Так начебто відомий всім діагноз...
Хто бачить більше - там уже чекає,
Куди завчасно ні один не прагне.

І в тому планомірному чеканні -
Майбутнього, що має врешті статись -
Немає ні хоробрих хуліганів,
Хамла, якому все життя - до сраки...

Немає протестуючих - до хрипу,
Ні перебендь, ані лихих піратів,
Зловмисників, лиш тільки фаворити,
Що впевнені, що їм дано все знати.

Немає тих, хто б кроком у секунду -
Усе майбутнє відмінив незнанням,
І зрадив неочікуваним брутом -
Себе, свої надії та чекання.

Безвихідь тільки і німа покірність,
І долі, переплетені за планом,
У книжці про невиданого звіра,
Що присипляв довірою й обманом.