Лина Костенко. В безгласных предвечерних сумерках

            * * *
В безгласных предвечерних сумерках
пшеничный привкус скошенного дня.
А на днепровском склоне берега
седлает вечность чёрного коня.

В хитон из облаков одета вечность.
Они плывут куда-то в Чигирин.
Я в степь хочу. Хочу я в неприметность.
В покой души, мне даст его полынь.

Вот так брести. И тихо - как в соборе
с давным-давно утерянным ключом.
И стынет степь, на небе звёзды в сборе,
их жук рогатый вынул рогачом.

А там и Днепр, там встреча с Базавлуком,
и за порогами уже лиман.
О целый мир споткнулася разлука
и к нам идёт, как страшный Тамерлан.

Ты где-то там, ты за вечерней далью,
ты где-то там, за морем тишины.
Плывёшь ты медленно в своей печали
и очаровываешь этим ты ...

           7.11.2020 г.

Перевод с украинского Владислава Бусова


           * * *
У присмеркові доброї дібровості
пшеничний присмак скошеного дня.
На крутосхилах срібної дніпровості
сідлає вічність чорного коня.

Киреї хмар на плечах має вічність.
Вони пливуть кудись на Чигирин.
Я хочу в степ. Я хочу в непоміченість.
По саму душу в спокій і полин.

Отак брести. А тиша — як в соборі
з давно-давно загубленим ключем.
Холоне степ, і невкипілі зорі
рогатий жук виймає рогачем.

А там — Дніпро, аж ген до Базавлука,
аж за пороги й далі за лиман.
Об цілий світ спіткнулася розлука
і йде на нас, страшна, як Тамерлан.

А ти десь там, за даллю вечоровою,
а ти десь там, за морем тишини,—
так владно, так повільно вичаровуєш
мене із ночі, з тиші, з далини…

         Лина Костенко