Ой над тою над рiкою

Ой над тою над рікою сонце сходить.
А у полі по доріжці дівча ходить.
Щось чекає ще із ранку,виглядає.
Хоч сумує,та не плаче. Сліз не має.

Як до неба зверне погляд,квітнуть квіти.
Тільки їй би,молодій,-самій радіти.
Та чомусь не плаче й не сміється...
Лишень біль у серці її б'ється.

А в косу її вплелася туга.
Одна біла,друга чорна,-смуга.
Ну а їй,з щастя вінок надіти,
І по тому вік цілий радіти.

А над тою над рікою та тумани...
Заболіли незажиті іще рани.
І о беріг,річка хвилею ся б'ється.
І немов над нею ся сміється.

Ой не носіть смутку сині очі.
Бо стражденні ніченьки дівочі.
Бо ніхто не зна нас що чекає.
Й хто кого з світанку виглядає.

І кого у неба тихо просить...
Усміхнись,дитинко,смутку досить.
Хай пташки щебечуть у садочку.
Ти ж святкову одягай сорочку.

Нехай сонце в погляді засяє,
Та приходить той,кого чекаєш.
Хай серденько лагідно заб'ється,
Хай коханий ніжно усміхнеться.

Хай кохання квіткою на скроні,
Впаде щастям у твої долоні.
Нехай ніжність зігріває серце,
Подивися,дівонько в люстерце.

У люстерці краса неймовірна.
Яка гарна,чиста,крепко вірна.
Буде сонце сходити що ранку,
Розпускатимуться квіти на світанку.

А у чистім полі сині квіти.
Ти умієш,дівчинко,-радіти.
А над тою над рікою синя хвиля...
І у тебе буде,дівчинко,-весілля.

Дочекалася його ти на світанку.
Виглядала,його з вечора до ранку.
А на річці розцвіло латаття...
Він дарує тобі,біле плаття.

І вінок надіне з маків красних,
І думок дарує тобі,-ясних.
Засіяє зорями дорога...
Бо ж за тебе я молила Бога.

А над тою над рікою пісня лине.
Будь щаслива,донечко,дитино.
Будь кохана,найдорожча в світі,
Та умій життю свому радіти.
 (Понкратова.О.В.)