меланхолия осени-я

«мені журно, що осінь – то я» (с),
що тумани зітхають від болю,
що зневіра, неначе змія,
трутизною присмачила долю…

хаотичні акорди тіней
не дають тому відчаю згоди
в напівтемряві мокрих алей
сьорбать знову і знов прохолоду…

за спиною ховається гріх –
то журба знепокоїла серце,
а безладдя осінніх доріг
вже маскує із листя ряденце…

та нашіптує, наче відьмак,
нині вечір своє чаклування,
в унісон з ним старенький вітряк
про своє проскрегоче страждання …

і схиляється долу будяк
весь охлялий, а все ж бездоганний…
мені журно, що осінь – то я,
ще й сповита мотивом органним…



*****
грустно так, что осень это – я,
что туманы вздыхают от боли,
что уныние, будто змея,
нам обильно приправила долю…

хаотичные ноты теней
не дают безнадёге согласье
в полумраке промокших аллей
чуть пригубить святого ненастья…

за спиной то ли грех, то ли рок –
серце снова кручина тревожит,
неустройство осенних дорог
спрячут листя от поздних прохожих…

и нашепчет, подобно волхвам,
нынче ветер своё предсказанье…
в унисон с ним ветряк старикан
проскрипит, как всегда, о страданье…

и склоняется долу будяк,
ослабевший, но всё ж безупречный…
меланхолия  осени – я,
опелёнута музыкой вечной…


11.11.2020

(с) Дмитро Тась (Могилянський)