Я не можу, бабуню, не зможу,
Роздивлятися фото твоє.
Пам‘ять серце до стуку тривожить,
Аж до пилу як кінь наче б‘є.
Я частенько згадую дачу,
Тормозочок в хустинці твоїй.
«Помідори рожеві, синочку, —
Чую голос, — зірви та помий».
Ці роки так нестримно скакають,
Табуном необузданий час.
А твої запечалені очі
Я кохаю, сумую, пробач .
Я не можу, бабуню, не зможу,
Все згадати без сліз на щоці.
Ось тому й не дивлюсь я на фото,
Бо живеш ти у мене в душі.
Александр Кармышев
02.11.2020
Бабуню
© Copyright: Александр Кармышев, 2020
Свидетельство о публикации №120110807019
Свидетельство о публикации №120110807019
Рецензии