неВже ОСiНЬ?

Малюночок зо згару: знову ним дiлюся! Й Осінню! А кому пасує до співжиття, порекомендую життям на спів!
Й доки перехожим роль – ось для них пароль: смерть й "братерським" окупантам; ні дня, ні каїну, ні юді, не рідня.
Й таки осінь: вже ось Iнь, десь ще Ян; мабуть, й з решти світу мне сап'ян?
А тутешні наголошення не з граматики читань, а мелодії, ритму звучань, для очей німих; то вже виклав, прошу:

моя доля ширше поля щедро колоситься...
всім зернинам, стиглим днинам, під серпа хилИться...
серпні, стрімко, постинають лІтечка на снОпи:
дОбра їх порозсипають; ген, пустії кОпи...

й моє щастя, мов з напАстя, у літАх блукає!
може, мЕне; або й, нене, – інших вже шукає...
нАвзнак, зорі в небосхилі й схильні очі-в-очі:
мчу в далекі, геть похилі, не чужії й ночі!

там одна мене чекає, мерзнучи ранково!!
мою ніч світанок крає, – мовби випадково...
переплутає свічкИ він й найвищі топОлі:
попідпалює стрічкИ їм, в шерхіт влігшись долі!!

закидає, осінь, – в самі очі й досі!!!
в листопадній повені десь на дні і дні...
май під очі просинь, а під серцем – осінь:
розкошУй усім сим тлом й останнім теплом!!!

розкошУй усім сим тлом й останнім теплом


Рецензии