Відлітає вже осінь у вирій
Губить золото з пір'я.
Розправляє свої сірі крила,
Поливає сльозами подвір'я.
Відлітати не хоче з обійстя,
Зачепилася ще за тополі
Й майоріє нескинуте листя
Прапорцями на сірому фоні.
Землю чорну укрили тумани
Голій змерзлій пошили сорочку,
Та промокла до нитки вона.
Під дощами, вітрами холодними
Гола й боса лежить і сумна.
Я дивлюсь на цю зморену осінь,
Хай вже йде й забирає печаль
Моє серце тепла в неї просить
Але та вже холодна, на жаль.
Прощавай , в добру путь , хай щастить. На прощання рукою махаю, - Відлітай, Відлітай!
Чую тихе, - Прощай, відлітаю...
Прощальна
© Copyright: Светлана Ганоцкая, 2020
Свидетельство о публикации №120110500219
Свидетельство о публикации №120110500219
Рецензии