Кохання світлі промені пронизують
мене неначе сонце золоте
І вітер листя на гілки нанизує,
і сонце в небі радісно цвіте!
Воно,мов сонях, гАряче і радісно
розквітло в небі і в сплетіння б'є
я в жовте листя ніби в постіль падаю,
У біополе золоте твоє...
Давно вже руки-крила, в серці осені
Пора свята і журавлів печаль,
Мов павутинку вітром десь відносить
Із тужним криком в невідому даль
Є дощ... бува, куди ж від нього дітися
він справді є, цього нам не змінить!...
Але душа і в дощ любов'ю світиться,
Допоки є ти, буде щастя жить!
Горобину, мов дні ясні нанизую
на павутинку теплого життя,
кохання світлі промені пронизують
моє єство...
немає вороття!
3.11.20
Твой свет
© Copyright: Людмила Прилуцкая, 2020
Свидетельство о публикации №120110307475
Свидетельство о публикации №120110307475
Рецензии
