Два
<1>
Все це так дивно – снити і парити,
Мстити собі за нурти сподівань
І за приземлення оце, й даремний
Цей свій інстинкт до таємничих знань.
В той час, як у небеснім передзвоні,
На власний налаштовуючись лад,
Із ледь розкритих сонячних долоней
На світі і з*являеться талант.
<2>
Звичайно, все було, до нас,
Усе було таке ж, до зойку:
Життя спокуса – повсякчас,
І муки творчості солодкі.
В віках набуте не помре –
Нам прислужити ще готове,
І так нам поверне старе,
Що в ньому вимариться нове.
Два
© Copyright: Николай Супличенко, 2020
Свидетельство о публикации №120110201849
Свидетельство о публикации №120110201849
Рецензии