Яка менi справа

Із клена зриває жовтень останні сигнальні ліхтарики,
І дощ ясеновий бурштиновий уже майже весь осипався.
Приходьте на пир кривавий! Але зі своєю тарою:
Вам Еллочка-людоїдка з горою бурхне поверх ситечка!
Орфанна хвороба – туга за тим, що уже не вернеться.
Образа на світ, на Господа – ну чому ж померла мама?
І зовсім невиліковна – від мулькостей паралельності:
Ну що ж мені край мій викреслили – лиш винос вперед ногами?
Здеруть дорогу плащаницю, з іще не схололим запахом.
І жужмом – на полігони (сміття, а не там, де гармати).
Це, мабуть, єдине місце – де всіх не годують «завтраками»:
Стоїть під дверима черга: приходять сюди вмирати.
Це осінь, це просто осінь. Із ляпами – та позірною.
Розкриє уста красою -- і душу зашвирить м’ячиком.
З дірчатого небосхилу іще одна зірка зірветься,
Але на землі під хмарами – ніхто її не побачить.
І хочеш – зробися ангелом, розсипся зимою срібною –
Такою дорогоцінною, усіх діамантів вартою.
Та вийде все рівно – вороною, всім зайвою, непотрібною,
Що он на сумній гіллячці – життя своє перше викаркує.
О, як же замерзли віти – тремтять павутинкою голою!
Мов міна: зачепиш -- розірветься, осколки уже не зібрати.
І десь там (не видно) – квітень, на са-а-мому дальному полюсі.
Яка мені справа до всіх – хто їде мене вбивати?

Ілюстрація із Інтернету, дякую авторові.
                29.10.2020