Я збираю тебе в довгі стрічки.
Вже не важливо: любов чи привичка.
Почуття розкладаю по буквам,по нотах
Ти в картинах,ти в віршах,
ти в пісні ,ти в творах.
Я сумую,на цей раз я легко зізнаюсь.
В сотий раз пригадаю як з тобою прощались.
Так важливо почути твоє:
«Повертаюсь»,лиш до кого на цей раз-
я не дізнаюсь.
Я в обіймах твоїх себе уявляю.
Як в ключицях твоїх я свій подих ховаю.
Я без пам’яті тебе б пам’ятала довіку,
Якщо бачу тебе крізь закриті повіки.
Я б без губ тебе цілувала повсюду
Якщо ти був би знову лагідно-грубий.
Я й крізь роки шукаю на твій голос схожий...
Але знову і знову його не знаходжу .
Мабуть,прекрасно,що так тепер вмієш-
Живеш в нелюбові,ніким не хворієш.
І я не наважусь ,ось так тобі в очі.
Я краще писатиму вірші до ночі!
Лиш холод пронизує знов мої груди
Я вік проживу та тебе не забуду.
Сл па пам ять
© Copyright: Коваль Ангелина, 2020
Свидетельство о публикации №120102700193
Свидетельство о публикации №120102700193
Рецензии