Мое найкраще село

                Рідному селу Бутівці – із тугою і любов’ю

Пам'ять із комп’ютером в обнімку,
Запускає у такі глибини…
Віднайшла супутникові знімки:
Ось вона, ріднесенька хатина!
Не злетіть: нема аеродрому.
Натягнувши Арлекіна маску,
Так болюче приповзти додому,
Із таким повтореним фіаско!
Наче птаха, впасти до порога,
Прикипіть зчорнілими устами.
Ой, які ж тяжкі вони, дороги!
Як давно отут – немає мами…
Це село – найкраще в цілім світі!
Ним у серці – порвані всі жили.
Що ж в пологах третім тисячліттям
Лиш п’ять сотень мешканців* лишилось?
Чи ж для вас історія – полова,
Чи писать – ні вдачі, ні азарту?
У Вікіпедії – лиш три слова!
Та невже вам – нічого сказати?
Про кутки – про ПокасИ, Дворяни,
Про високі МОгили – могили
Зайдів-шведів? Гнали їх слов’яни –
В Бештаньках** все золото втопили!
Як від тиші розімліли звуки…
Як левади всі духмяно косять…
І про острів, про гайок і луки –
Де корівок випасають досі…
Восьмилітку, біля школи – вигін,
Як на лижах – не забуть ніколи!
Про сусідів, радіо і книги...
Про попову хату-церкву-школу…
Батрака*** згадати, мабуть, впору
(Ні, не наймит, голова свобідний!);
Як перенесли контору й школу
Із мого найкращого – в сусіднє;
Як зробив колгосп наш – мільйонером,
Як давали людям – тонни хліба…
Та життя проходять, гаснуть ери,
І вмирає в вічності «Спасибі!»…
Про водицю хрлиту**** – наче щастя,
Що рікою так дитинно дише;
І про Надю – ту, що "баби Насті",
Що отут дрібненькими вам пише…
Все сховалось в пам’яті назавжди,
Так, немов відлинуло учора.
Тільки неповторного – нема вже.
Тільки туга. Не зелена – чорна…
Скрізь воєнний подих, злий і строгий.
Б’є навідліг – вітром на розпутті.
Крізь поля будуються дороги –
У обхід населеності пунктів.
Для людей, для паляниць-пампушок?
Для возів із хлібом – ситих, мирних?
Ні! Для танків, «градів», «точок Ушок» --
Що замість будинків – тільки вирви!
Жаль, що Інтернет не має опцій –
Щоб в реалі – до святої хати.
Так знайомі лиця. Хлопці, хлопці!..
Ну за віщо вам – мене вбивати?
Що ж ви так покірливо – в солдати,
На Донбас далекий залетіли?
Щоб сльозами умивала мати
Дорогеє синовеє тіло?
Що ж така бездонна – ваша чаша?
Що ж такі терплячі – глупі люди?
У селі сусідньому чи й в нашім –
Мабуть, є такі, а може, будуть.
За контрактом грошей заробити.
Вже коханій стрічку не зав’яже.
От і привезли. «Двохсотий». Вбитий.
Скільки САМ убив – уже не скаже…
Що ж ви так – стрілять? Жалом огуди…
Ви, мої сусіди, рідні вчора!
ЩО  я вам зробила, добрі люди?
ЩО я вам? Ну ЩО я вам? Ну -- ЩО я?!
Я ж бо в вас – не стрельнула ні разу!
Ви – моя рідня, мій рід. Так чому?
Тисне душу мертвої образи
В глупоті могильній камінь чорний…
Що ж ви кричите мені: «Агресор!»?
Ось моя засмучена хатина,
Ось я, ось я – недо-поетеса --
Та не «бидло», не «недолюдина»!
Там, де від будинків – тільки вирви…
Там, де чорний вітер тужно плаче…
Ви ж були, полтавці, зроду мирні.
Що ж ви убиваєте – землячок!
Ну кому і що ви доказали,
Бога першу Заповідь порушив –
Де снаряди тіло розірвали,
А образи – розтерзали душу!
Треба ж так – душі настільки бідній,
Лиш на злість і ненависть багатій –
Щоб піти вбивать – сусідів, рідних!
Щоб на крові людській – заробляти!!!
Запізнілі сльози – в медальйонці.
Схопитесь за голову – та пізно.
Ви уже утратили – й район свій:
Ми тепер – Лубенського уїзду?
Хто ж «агресор»? З головою в сріблі,
Що говорить вам отут багато?
Я до вас до хати не прибігла –
Щоб по ваших матерях стріляти!
По старих, по немічних, по дітях!!!
Щоб і крові, і руїни – валом!!!
Та такого ще не знано в світі –
Щоб свої – своїх же убивали!!!
Що ж вам місця мало на планеті?
Що ж ви набурмосились, як сови?
Рідні люди – Саша, Коля, Петя –
Всі стріляють! Як же вам не сором?
Пенсію забрали, чи ж не урки?
Голодує бабця – й біс із нею?
… Всі віки хвалилися у гурті:
Хто – ділами слави, хто – матнею…
                ***
…Плаче пам'ять – мов подать рукою.
Плаче серце – що в мережі лине
У найкраще на моїй Вкраїні --
Що аж три – із назвою такою*****!

* За результатами перепису 2001 року, дані взяті із Інтернету.

**ПокасИ, Дворяни -- неофіційні назви кутків у селі: на ПокасАх жили в основному люди із прізвищем ПОкас;
на Дворянах -- колись там жили представники дворянства, із їх нащадків пам'ятаю Глафіру Іванівну, мама якось повела мене, щоб вона навчила плести мереживо.

Бештаньки (Безштаньки) -- заболочене місце недалеко від моєї хати, під час повеней заливало водою, а влітку пересихало; за переказом а чи легендою, саме з пагорбів, що в народі охрестили потім МОгили, шведи, відступаючи, скотили в це болото бочки з золотом -- аби не дісталися ворогові.

***Батрак -- прізвище голови колгоспу, доброго господаря, що вивів колгосп у мільйонери. Царство Небесне всім добрим далеким померлим уже людям.

****Хрлити – (колись у слов’ян було таке слово із значенням «швидкий»; на сьогодні воно збереглося тільки в сербохорватській мові, у східнослов’янських зникло) поспішати, квапитися; бурхливо текти, нуртувати,завихрюватись воді – звідси назва моєї річки Хорол. Колись вона була повноводою, певно, і човни козацькі плавали: навіть село є поряд із моїм – Пристань.

*****За даними із Інтернету, в Україні аж три села мають назву Бутівці. Походження -- почитайте самі, цікаво.

На фото -- річка Хорол недалеко від мого села. Рай земний, правда?       
                26.10.2020