Невгамовна чаклуня

Красуня-осінь їде на кареті,
Везе з собою скриню барв-прикрас,
І ні для кого це не є в секреті,
Що виглядає іноді з терас.

Яка ж бо тая осінь невгамовна:
І хвильки без роботи не сидить.
Зате вона в роботі послідовна:
Все на шляху своєму золотить.

Мов королева, йде в шикарних шатах,
І поглядом, і пензлем все барвить,
Господарює і в степу, й в Карпатах,
Підковами, буває, цокотить.

Чаклуня ця бува дзвінкоголоса –
Ми чуємо її з усіх усюд,
Заквітчана іде, простоволоса,
Й скрипаль на скрипці грає їй етюд.

Під звуки ті вальсує ніжно листя,
Як медальйони, падає згори.
У танці, мов метелики барвисті…
Осінньої буває це пори.

Така чаклуня-осінь невгамовна,
Спочинку їй ні хвилечки нема,
Її прикраса кожна є коштовна,
І ділить вона їх між усіма.

26.10.2020 р.


Рецензии