Налий-но, осінь чарку теплих мрій,
Щоб серце завжди забувало про печалі.
Щоб навіть після лихоліття і стихій
Любили щиро нас, додому нас чекали.
Та щоб і нам була дарована любов,
І щоб не пити наодинці біль розлуки,
Щоб кожен половинку там знайшов,
Де б нас чужі не намагались гріти руки.
Плесни-но осінь, пам'яті ковток
Щоб з марева забутого світанку,
Впав на долоню з вишеньки листок
Що ненька посадила біля ганку.
Щоб я на хвильку заглянула в рідний дім,
Де, мабуть, ще живуть мої надії,
Де б я згадала почуття свої
І смак зів'ялої від негараздів мрії.
Я з кришталевого бокалу пригублю,
Згадаю все, що доля дарувала,
А потім… найважливіше зроблю,
Скажу рідненьким те, що досі не сказала.
Налий же осінь….
***
Налий-но, осiнь...
© Copyright: Наталья Бацанова, 2020
Свидетельство о публикации №120102409761
Свидетельство о публикации №120102409761
Рецензии
