Розмова з Кобзарем
Побачив Кобзаря у сні,
Що його думи і мої,
З’єднались у розмові тихій,
У хаті, у родині милій.
Він розповів, що кріпаки
У закріпаченій країні
На панщині були раби
І стогін йшов по Україні.
Пани неначе чужаки,
Вбивали душу ту народну,
І за повстання в кайданах
Вели на каторгу холодну.
Я відповів, що в боротьбі
Тут знову стогнуть українці,
Гуляють на кістках пани
І гинуть на війні сини.
Чуби летять, «браття свої»,
Вже не брати, а олігархи ,
Та за кордоном «судді» ті,
Ділять владу всю по барські.
Марнують гроші на війну,
Війна їм рідна не Вкраїна,
І сатаніло, як чужу,
Терзають «українське тіло».
Що їм народ?! Не вимре він
Хоча знедолений сирітський,
В дорогах, ямах вбивчих тих,
У вдовах біля плит могильних.
Почув Тарасові слова:
- За що та ллється кров людська,
Чому розбрат - свої чужі
Не бачать Правди, як сліпі?
Забули Істину святу,
Забули заповіді вірні,
Це слово «Не убий!» - молю,
- «Да возлюбіте!» - браття рідні!
У владі злодії - чини,
Зметіть їх вітром – боротьбою
Гонитть їх з правдою усі
І будьте в єдності святою.
Слова, як заклик для усіх,
Через всі терні, біль і муку,
Тарас нам говорив усім,
Щоб берегли країну любу!
Щоб було ЛЮБО на землі,
На славній, милій Україні,
В щасливій, вольній всій сім’ї,
Радів народ по всій країні.
4.03.2019
Свидетельство о публикации №120102001493
Що було б добре на своїй землі,
На славній, милій Україні,
Якби поети не тiльки би поетами були -
А й громадянами, обов*язково, також?
Чи не треба над собою -
В своїй сім’ї постiйно -
Кожну хвилину думати про державу, як про себе -
I з молитвою - над своєю душею,
Та душами дiтей -
Кожному українцю -
Працювати - працювати - працювати?!
*
Мiй щирий подарунок за поребрик Вам -
може щось змiниться?!
Пісня-реквієм "Заплакало небо".
Слова: Богдан Пісний
http://www.youtube.com/watch?v=od0brEdTU64
Заплакало небо у дні поминальні,
Вмиваючи горе холодним дощем.
Скотилися в душі сльозинки прощальні,
Лишаючи в серці незвіданий щем...
Схилилася мати над сином востаннє,
Один був у неї, надія одна...
У чорній хустині, жертовнім риданні
Йому на прощання сказала вона:
Приспів:
На щастя ростила тебе, любий сину,
І думала - будеш опора мені.
Пробач, рідна мамо, любив Україну,
До тебе приходити буду вві сні...
Мене ти побачиш в пахучій калині,
Що ніжно розквітне в саду під вікном.
А також в щасливій новій Україні,
У світлий Великдень за нашим столом!
Коли вдягнеш з батьком святкову сорочку,
Згадавши той день, як родила в грозу,
Душа моя буде з тобою в куточку
З очей витираючи ніжно сльозу...
***
Але -
Нова радiсть стала!
Церква - Путь любовi, Одеса
http://www.youtube.com/watch?v=lS477bDtgCA
Нова радiсть стала!
Якi ж свiтлi оченята дитячi....
http://www.youtube.com/watch?v=Yynr5Y8VZoY
Николай Симинисов 30.06.2021 17:52 Заявить о нарушении
Всі люди - громадяни, (від слова - громада), а поети і поготів. Вони найбільш відчувають сутність і біль народу і про це пишуть у своїх віршах.
З повагою.
Васютович -Большакова Валентина 30.06.2021 22:58 Заявить о нарушении