Покрова вершин

Як на вершинах дух знесиливсь,
І я вже тихий,
що й тихіш сердечних рук,
І вже весь світ мені не милий, —
Прийди!! — і серце обніми, й дай сили...
Сяйне — сердець таємний перегук.

Намітила це раз:
                ще — на Памірі.
Герой лежав без сил на спині —
На рюкзаку, як друзі, кола сині
В різних місцях змагались
                з правом віри...

І мертва білість занебесної місци;ни...
Як перехід, або туди або сюди.

І — треба сили натопить з снігу води.
І двоє встали і пішли...
               мов повело, щоб в «ложці»
               там готову начерпа;ти...

Уважно. Помагала Божа Мати.
Поставить... кип’яток наготувати...
Зроби;ть два кроки — му;ка...
                дух без кисню надважкий...
Й давним-давно не загорялись сірники...
Дівчат — дванадцять. Відновлення —
                менш половини.
Попереду ж — участки із лавинами...


А в долинах — чим хто пригнічений?
Хто нас
так вірно
із терпінням розмічає,
                чи зустрічає?
Ніхто,
ніхто
так більше не відпоїть
друзів чаєм,
в долині...
Коли йде смерть —
то друзі лічені.


І хто тут так відноситься
до чаю, в пригніченні,
воістину що Божого для кожного,
як до спасіння?
Мабуть, Любов найвища, —
                Мати Божа!..

     Це я пізнав, я практик.
Дав Бог — пізнати.

Коли от тихий,
                і прошусь до тихих рук,
І на вершинах дух знесиливсь,
І білий світ мені тоді не милий,
Величніша півоній, що в любові,
Цнотливіша лілей.
І несподівана троянда поверх крові.
Бо можеш — будь-якою, і будь-як,
бо я — вражаючий  будяк...
Прийди!
     і серце обніми й дай сили.
     Крила! й тепло незримих рук
Вершинам —
                цей таємний перегук...

13.10.2005,
передсвято Покрови