Для чого я? Де істина життя?
Гойдає вітер стебла сьогодення,
у осені печаль - це небуття,
що поглинає квіти...та не зерня!
Чого чекать? Світанки упадуть
не в роси світлі - в паморозь сліпучу,
в фонтан дощу, блискучого як ртуть,
а потім в сніг - хоч білий, та колючий.
А потім що? Чи стане тоскно всім,
хто переймавсь стежинами в майбутнє,
бо рік минув, і не нашкрябав слів
згадати все, окремо - сірі будні.
Зректись тепла? Достатньо лише цифр,
що дату намалюють, і - на підпис,
і вже зима виважує свій ритм,
і креслить календарний хрест і мінус.
Дивують хризантеми,
бо місток
до літа стелять
духом непокори,
осінній глюк -
мандала з пелюсток
зчарує світ,
і розпадеться вкотре.
Та досконалість переможе знов,
бо зерно - пам'ятаєте? - це диво,
най квітень розігріє його кров,
натомість "сумно" вимовить: "красиво!"
дивуюсь
© Copyright: Наталья Книжник, 2020
Свидетельство о публикации №120100900773
Свидетельство о публикации №120100900773
Рецензии
